Десь вглибині моря на піску, на самому глибшому дні стоїть високий дім. До нього приходять по їжу, по одяг, по сон, по притулок, по допомогу, по спектаклі, по розмови. До нього сходяться з усіх усюд люди-равлики, несучи на собі свої рюкзаки-хатки, несучи все, що мають. І з них ростуть до паростки надії на нове життя аж до поверхні моря.
Всередині дому чути звуки підводного світу. Коли спиш, вони м’яко заколисують тебе. І ти спиш багато і густо, висипляючи із себе всю тривогу, все, що тобі довелось пережити протягом цієї жахливої війни. Все це темне виходить з тебе під час сну і випливає із хвилями через вікна дому геть. Тому ти тут спиш так багато, бо так багато темного у тобі накопичилось, так багато тримається в тобі, крутячи твої м’язи та жили, зводячи вилиці, стискаючи зуби. Та тут воно все виходить. Спи спокійно. Кожного разу, коли тобі захочеться спати, спи. Слухай звуки дому і спи.
Робота присвячена Українському Народному Дому в Перемишлі.