Мати нашого Бога пережила смерть свого Сина. Вона бачила, як вбивають її дитину, і зазнала важкого горя. В горі вона шукала упокоєння та вмиротворення і зморив її сон на чорній землі. Коли Мати Божа заснула, Ангели небесні почали плакати на небі, і їхні сльози летіли на землю, перетворюючись на сніг.
Той сніг став для Матері Божої м’якою периною, зручною постіллю, теплою ковдрою. Мати Божа спала, а сніг все падав і падав уночі. А Мати Божа уві сні намагалась пригадати свою останню розмову зі своїм Сином. Про що вони тоді говорили? Чи вона встигла його обійняти на прощання? Якими були останні слова? Бо наступна їхня зустріч буде вже на небі і ніхто не знає, коли це станеться.
І Матері Божій приснився сон, що вона прокинулась на світанку і вийшла у сад. І почала накривати сніданок на дерев’яному столі і нарізати хліб. І Прийшов її Син і питає: «Мамо моя, чи добре ти спала? Що ти побачила уві сні?» А Мати Йому відповіла: «Я уві сні зустрічаю людей, хто говорить до мене»