Я шукала те, що заважає мені бути щасливою. Те, що мене бентежить і не дає мені спати. Те, що дає мені любити і отримувати любов. Те, що блокує мене. Затуляє собою світ від мене.
Я шукала всередині себе і знайшла великий камінь. Він був більший за мене, і дуже теплий. Такий теплий, як людина. Я хотіла витягнути той камінь із себе, але не могла цього зробити. Натомість я притулилась до нього і обійняла його. І почала плакати від жалю, так мені було шкода відпускати той камінь. Він був частиною мене, моєю плоттю і кров’ю. Я дякувала йому і розуміла, що як би я не любила той камінь, я маю його відпустити.
Ми опинились на березі моря біля скелі. Була тиха ніч. Я посадила теплий рідний камінь в човен і ми довго дивились один на одного і прощались. І на прощання камінь дав мені гілочку з листочками і клубок ниток. Нитки, щоб я могла піти у темний лабіринт, і повернутись назад.